То є стара як світ, і незаперечна, як аксіома, істина: обличчя театру визначає драматургія. І які б новації не прагнув втілити на театрі режисер, його задуми навряд чи здійсняться без драматурга. До яких би пошуків сценічної виразності не вдавався актор, без драматургічного матеріалу він лишається на кону немов без одежі.
Чи не тому, розуміючи цю просту і вічну в своїй простоті істину, першорядною турботою Житомирського театру і став репертуар. Саме завдяки ньому і вимальовується поступово, з пошуків и набутків, з режисерського болю і акторських страждань нове обличчя театру. Не застигла в своїй холодній меморіальності маска, а мінливе, рухливе, дуже людяне, не загального виразу обличчя театру, який дихає повітрям сучасності, і власне розуміння її прагне донести для глядача. Адже театр без контакту з глядачем – нонсенс. А абсурду в житті і так багато, щоб театр займався тиражуванням його, забуваючи про глядача.
Саме тому театр сьогодні звертається до талановитих зразків сучасної драми. А коли звертається до класичних творінь інших часів і народів, то прагне розкрити їх вічний сенс. Адже класично довершене тому і є таким, що, багато розповідаючи про часи, які минули, ще більше говорить про час, який сьогодні на дворі.
От чому поруч з «Божими тварями» М.Ладо, «Втечею з реальності» Т.Іващенка, «Між небом і землею» І.Афанасьєва, «Метерлінком в стилі new» («Світло за дверима») П.Авраменка, «Замовляю любов» Т.Іващенка, «Вівцею з вовчим поглядом» О.Марданя, «Мазепою» (за романом Б.Лепкого) В.Селезньова на театральній афіші чільне місце посідають «Тінь» Є.Шварца, «Забути Герострата» Г.Горіна, «Освідчення» та «Ведмідь» А.Чехова , «Король-олень» К.Гоцці. І тут же гордо заявляє про себе музична комедія «За двома зайцями» М.Старицького, водевіль «Сватання Стецька» - сучасне прочитання «Сватання на Гончарівці» Г.Квітки-Основяненка, «Фараони» О.Коломійця … А до того ж, як ковток свіжого повітря, як згадка про дитинство (для дорослих), як естетично вивірена художня реальність і захоплююче театральне дійство (для дітей) додається чаруючий світ вистав-казок: «Снігова королева» Є.Шварца, «Королівство кривих дзеркал» А.Тихомирова, «Принцеса на горошині» Н.Бура та Е Смірнової, «Золотий ключик» О.Толстого і вічна «Дюймовочка» Г.Х.Андерсена….
Але таке розмаїття імен і вистав набуває художньої цілісності лише тому, що є режисери і актори, які самовіддано і одчайдушно, всупереч негодам і буревіям часу продовжують творити театр, одверто спрямований на сучасність, а тому - вічно новий за суттю своєю.

О.Чирков
(театрознавець)