Вчора на сцені Житомирського академічного музично-драматичного театру ім. Івана Кочерги глядачі вперше побачили нову виставу «Ода радості», присвячену 68-й річниці Великої Перемоги, в пам’ять про наших батьків і дідів, які здійснили героїчний подвиг і врятували світ від фашизму. Війна зруйнувала їх молоді долі, спалила мрії, вкоротила життя.
Події у виставі відбуваються наприкінці війни в зруйнованій церкві. В першій дії вистави монах, який залишився при церкві, цитує початок «Біблії», де говориться про створення Богом людини. Творець, здійснюючи свій задум, був упевнений, що люди житимуть мирно й щасливо. Та люди вигадали війну…
До церкви волею долі потрапляють поранені радянські військовослужбовці. Андрій – веселий, жартівливий хлопець з України (який ще ніколи не дарував дівчині квіти) – знайомиться з красунею Адалат із Казахстану. Вона два роки навчалася в університеті, була заміжня. Та її чоловік, скориставшись «бронею», поїхав подалі від фронту. А вона добровольцем пішла на війну, щоб захищати свою Батьківщину, і вже стала молодшим лейтенантом. Зовні холодна й жорстка східна жінка (навіть її ім’я перекладається як «залізна»), спілкуючись із Андрієм, розкривається й перетворюється на звичайну дівчину, яка мріє про мирне життя й щасливу родину. Молоді люди закохуються один в одного.
У ролі монаха – Олександр Шкарупа
Андрій і Адалад (Сергій Артеменко, Марина Іваненко)
Сюди ж, до церкви потрапляють і троє німецьких солдатів, які вже втомилися від війни та намагаються повернутися додому. Вони так само, як і наші воїни, з сумом згадують своїх рідних, захоплюються тією ж музикою (у виставі періодично звучить симфонія № 9 «Ода до радості» Л. В. Бетховена), з благоговінням ставляться до ликів святих на вцілілих іконах церкви.
У ролі німця Йоркена – Сергій Рогов
Але стан війни накладає свій відбиток на поведінку людей, які зустрілися в одному місці… Німці гинуть. Від ворожої кулі помирає й Андрій.
Під журливу мелодію української пісні «Ой, чий то кінь стоїть?» завіси закрилися. А по моїх щоках текли сльози. Залунали гучні аплодисменти, ввімкнулося світло і я побачила, що не лише мене зворушила ця коротенька історія з воєнного життя. А скільки їх таких було!
Глядачі стоячи зустріли на сцені акторів, які були задіяні у виставі, режисера-постановника та автора п’єси Володимира Осляка, художника-постановника, автора чудових декорацій Валерія Кулавіна та художнього керівника театру, заслуженого діяча мистецтв України Наталію Тімошкіну. Тривалі оплески та квіти, подаровані гладачами, були доказом чергового успіху і за них Володимир Осляк щиро подякував глядачам.
